oleksii

Кокоцинський

Прізвище Кокоцинський має польське походження. Його польська форма – Kokociński. За ономастичним словником це прізвище має одімінне походження: утворено від особового або прізвиськового імені Kokot із суфіксом -iński у структурній ролі. Тобто офіційна словникова версія веде його не від місцевості, а від антропонімічної основи.

Основа Kokot пояснюється як прізвиськова, від апелятива kokot – «когут», «півень». У старих джерелах це слово могло мати ще й інші відтінки значення, але для прізвища важливий саме зоонімічний, прізвиськовий корінь. Ранні фіксації бази дуже давні: Nicolaus Kokoth de Golbicze (1398), Marco dicto Cocoth (1420), пізніше Kokot(t) 1515, а також германізовані записи на кшталт Kokott.

Географічно сьогодні це прізвище найбільше зосереджене у Великопольському воєводстві, далі йдуть Лодзьке, Любуське та Нижньосілезьке. На рівні повітів вирізняються Познань, Зеленоґурський повіт, Познанський повіт, Костянський і Гродзіський. Це добре узгоджується з регіонами, де саме апелятив kokot був діалектно активним.

Історичний контекст такий: у польському іменуванні формант -ski спершу був особливо типовим для шляхетського середовища, а згодом поширився й на інші стани. Для Kokociński це важливо як форма, бо прізвище має “шляхетно-звучну” модель, але його семантичне ядро все одно лишається прізвиськовим, від Kokot.

Поширення прізвища

Окрім Польщі, у сучасному поширенні є й позапольські сліди: варіант Kokocinski без діакритики фіксується у Німеччині, Швеції та Чехії. Це типова діаспорна адаптація польського написання.

В Україні мало місце згадування про 5 носіїв цього прізвища на території Донецької міської ради.

При дослідженні роду Кокоцинських, на початку XIX століття знайдено осередок шляхетного роду у Херсонській губернії Російської імперії серед міщан містечка Ананьїв та селян з села Меланка (Бокове), а також згадується серед жителів поселення Тернувате (Терноватої). Щодо відомих нащадків цієї гілки, то носіїв прізвища серед них наразі не виявлено.

Шляхетний рід Кокоцинських з Херсонської губернії згадується у предках дерева №001 проєкту “Генеалогічний ліс”

Перейти до дерева

Коляда

Українське прізвище Коляда фіксується принаймні з середини XVII століття, зокрема у козацькому реєстрі Богдана Хмельницького 1649 року, де зустрічається декілька носіїв цього прізвища-прізвиська. Воно розглядається як прізвище прізвиськового походження від назви зимового обрядового свята Коляди або від прізвиська, даного людині, яка народилася на Коляду чи активно брала участь у колядуванні.

Також Коляда – імʼя язичницької богині сіверського словʼянського племені, що повʼязано із зимовим сонцестоянням, народженням нового сонця (Божича), нового року та циклом оновлення природи, що відображається у народних різдвяних обрядах (колядуваннях).

Етимологія самої лексеми коляда досить добре опрацьована. Більшість славістів вважають, що праслов’янське *kolędā/koľadā є давнім запозиченням з латинського calendae (у значенні “календи, перший день місяця”), яке ще на ранньому етапі увійшло в слов’янські мови й дало широкий ареал: українське коляда, польське kolęda, чеське та словацьке koleda, литовське Kalėdos, румунське colindă тощо. У XIX століття існували народно-етимологічні спроби виводити слово від коло (у значенні “колесо”, “круг”) або інших коренів, але вони нині розглядаються як неприйнятні або другорядні.

Цікаво, що литовська (Kalėdos) й румунська (colindă) форми розглядаються як запозичення зі старослов’янської, а не як джерело для української Коляда. Польська kolęda — той самий спільнослов’янський спадок й латинізм.

Поширення прізвища

Прізвище Коляда здебільшого поширене в Київській та Запорізькій областях, а також зустрічається у Миколаївській, Сумській, Тернопільській областях. Значна кількість носіїв прізвища у Росії та Білорусі, втім це прізвище також можна зустріти в США, Молдові, Азербайджані, Швеції.

Сад

Прізвище Сад у працях з української ономастики відносять до групи прізвищ, утворених від загальних назв місцевості й об’єктів довкілля. Базою є апелятив сад у значенні «ділянка землі з плодовими деревами й кущами», фіксований у давньоукраїнській та загальнослов’янській традиції як похідний від дієслова садити (від праславʼянського слова saditi, пов’язаного з індоєвропейською основою «садити, ставити, примушувати “сидіти”»).

Спеціальні дослідження концепту «сад» у староукраїнській мові показують, що він стабільно означає упорядкований, «окультурений» простір біля житла й виступає важливим елементом традиційної картини світу. У такому контексті прізвище Сад інтерпретують як відапелятивне: первісно це було прізвисько людини, яка мала/доглядала сад або ж жила «біля саду», – типова для української прізвищевої системи модель номінації за прикметною локальною ознакою.

Поширення прізвища

В Україні нараховується понад 600 носіїв прізвища Сад, більшість з яких мешкає у Рівненській області.

Унікальний випадок зустрічається в гілці роду Сад в селі Бишляк (Рівненська область), де у церковних книгах 1840-х років священник записує родину за прізвищем Мельник. Є припущення, що на той час голова сімʼї робив у місцевому млині на річці Стир, де переробляв зерно у борошно та крупу, але згодом пішов з ремесла.

Демьянов, Дем’янов

Походження прізвища

Прізвище Демьянов/Дем’янов належить до східнослов’янських патронімічних утворень на «-ов». За енциклопедичними та ономастичними джерелами, воно є відчество від особового імені Демьян/Дем’ян, що походить від канонічного християнського імені Даміан (Damianus).

Ім’я Даміан виводять з грецького кореня damazo – «приборкувати, укрощати» або латинізованої форми Damianus, тлумаченої як «присвячений богині Дамії».

У російській та українській антропонімії це призвело до широкої групи прізвищ типу Дем’янов, Дем’яненко, Дем’янчук. Для Полісся (особливо там, де діяло російське право й православна парафіяльна мережа) така форма – звичайне патронімічне прізвище «нащадок Дем’яна», засвідчене в ревізіях і метриках XVIII–XIX ст.

Поширення прізвища

Прізвище Демьянов/Дем’янов зустрічається у селі Андруга Луцького повіту Волинської губернії Російської імперії (нині – Рівненська область, Україна) із середини XIX століття.

Корнійчук

Походження прізвища

Корнійчук – класичне українське патронімічне прізвище. У спеціальних статтях про патронімічні прізвища прямо зазначено: Корній (Корнило, Корнилій, Корнаш) → Корнійчук, Корнилюк, Корнищук тощо.

Сучасні етимологічні словники імен фіксують ім’я Корній як народну форму канонічного імені Корнелій/Корнилій, запозиченого через грецьку та/або латину (Cornelius / Kornelios).

Суфікс «-чук» у прізвищах західних і північних українських земель означає «син, нащадок» і є дуже типовим.

Тож, Корнійчук буквально означає «син Корнія», тобто походить від християнського чоловічого імені, поширеного в ранньомодерних метриках Правобережної України, зокрема й Полісся.

Поширення прізвища

Прізвище зустрічається у селі Андруга Луцького повіту Волинської губернії Російської імперії (нині – Рівненська область, Україна) у XIX-XX столітті.

Корнилюк

Походження прізвища

Корнилюк – класичне українське патронімічне прізвище. У спеціальних статтях про патронімічні прізвища прямо зазначено: Корній (Корнило, Корнилій, Корнаш) → Корнійчук, Корнилюк, Корнищук тощо.

Тож, Корнилюк буквально означає «син Корнія», тобто походить від християнського чоловічого імені, поширеного в ранньомодерних метриках Правобережної України.

Корнищук

Походження прізвища

Корнищук – класичне українське патронімічне прізвище. У спеціальних статтях про патронімічні прізвища прямо зазначено: Корній (Корнило, Корнилій, Корнаш) → Корнійчук, Корнилюк, Корнищук тощо.

Тож, Корнищук буквально означає «син Корнія», тобто походить від християнського чоловічого імені, поширеного в ранньомодерних метриках Правобережної України.

Русин

Походження прізвища

Прізвище Русин належить до групи прізвищ, утворених від назви етнічної приналежності. У посібниках з української ономастики та регіональних дослідженнях прізвищ воно прямо віднесене до прізвищ «на означення національності предків» – поряд із Литвин, Поляк тощо.

Базою є історичний етнонім русин – традиційна самоназва населення Русі, а пізніше українців Галичини, Буковини, Закарпаття, яка вживалася як загальна назва до XVIII–XX століть і збереглася як самоназва карпатських русинів.

Отже, первісний зміст прізвища – «людина з народу русинів», тобто виходець із «руської» (української) спільноти серед іншоетнічного оточення. Для Полісся це часто вказівка на походження з інших регіонів (Галичина, Буковина, Карпати) або на закріплену в документах давню етнонімну самоназву.

Поширення прізвища

Шеверда

Походження прізвища

У спеціальній літературі це прізвище фіксується також у формі Чеверда як давній антропонім, засвідчений у джерелах Київщини та суміжних територій (Поділля, Полісся). У працях із київської топоніміки згадується особове ім’я Čeverda, від якого походять деякі історичні назви місцевостей; його вважають старим східнослов’янським антропонімом не зовсім прозорої внутрішньої форми. Болгарський ономастичний огляд, присвячений українським прізвищам, окремо розбирає Чеверда/Шеверда як відрефлексований давній особовий іменний тип (Čevorda, Čeverda), не зводячи його надійно до якоїсь сучасної лексеми. Тому для Полісся найобережніший висновок: Шеверда – родове прізвище від старого індивідуального прізвиська/імені Чеверда, яке вже саме по собі є історичним антропонімом, а не прозорим словом. Можливі народні пояснення через дієслова на кшталт шевердіти («смикатися, соватися») залишаються гіпотезами, бо їх прямо не підтверджують академічні словники.

Поширення прізвища

Блищик, Блыщик, Błyszczik/Błyszczyk

Поширення прізвища

Прізвище Блищик зустрічається серед українських родин, найчастіше серед жителів північних районів Рівненської області.

За нашим дослідженням, першими носіями прізвища в цьому регіоні були парафіяни церкви села Біле Пінського повіту Мінської губернії Російської імперії (нині – Рівненська область, Україна). За гіпотезою, у Великих Телковичах, що були під владою Речі Посполитої, жив чоловік за прізвищем Блищик, в якого у 1710-1720 роки народилися три сина, від яких і поширився рід. Цікаво, що в записах кінця XVIII – початку XIX століття зустрічається й коротка форма цього прізвища – Блищ.

Наразі також є припущення, що частина носіїв прізвища Блищик до 1840-60-х мали також прізвище Опанасевич – за імʼям середнього з трьох братів – Опанаса Блищика.

За часів Другої Речі Посполітої на цій території, а саме у 1922-1939 роки, в метричних книгах церкви сіл Пінського повіту прізвище зустрічається у польському правописі як Błyszczik та Błyszczyk.

У незалежній Україні носіями прізвища здебільшого є мешканці Рівненської області, а загальна кількість носіїв досягає 1,5 тисячі громадян.

Версії походження

Походження від характеристики: Блищик має місцеве східнословʼянське або полонізоване словʼянське походження від основи, повʼязаної з таким оптичним явищем, як блиск, сяйво, виблискування. Тобто від слів типу «блищати», «блиск», «блищ». Для польського антропонімікону є близька паралель: в академічному словнику польських прізвищ зафіксовано старе прізвище Błyszcz, яке прямо виводиться від «błyszcz» і повʼязано з прасловʼянською основою «blyskati» у значеннях «сяяти», «виблискувати», «блищати золотим». В українській етимології також походить від дієслова «блищати» у тлумаченні відбивати світло або бути блискучим, що теж саме у польській мові – «błyszczeć», що у перекладі – блиск, блищати.

Походження від прізвиська: Форма прізвища Блищик виглядає як похідний варіант від прізвища Блищ із суфіксом «-ик-», який у словʼянських мовах часто утворював зменшено-особові, прізвиськові або похідні прізвищеві форми.

Історично схема утворення може бути такою. Спершу існувало прізвисько або імʼя Блищ у значенні «той, що блищить», «блискучий», «помітний», можливо «жвавий, з блискучими очима». Однак із цього виникла вторинна форма Блищик – «нащадок Блища», «малий Блищ», «людина з роду Блища».

Походження від природного явища: В українській мові існує слово блищик як апелятив зі значенням на кшталт «блисківка», «щось блискуче», що стало в основі утворення прізвища.

Походження від ремесла: Ще однією проукраїнською версією може бути те, що людина, яка отримала це прізвище, була повʼязана із «блискучим» ремеслом, оздобами, металом, коштовностями, святковим одягом.

Топонімічна версія: походить від назви гори. На сучасному польсько-словацькому кордоні на головному хребті Татр – вищої частини Карпатський гір – розташована вершина Блищ (пол. Błyszcz). Можливо, предками носіїв цього прізвища були мешканці цієї місцини, нащадки яких мігрували на схід.